Залучення грантів та міжнародної технічної допомоги для України Дивись детальніше! Молодіжний ресурсний центр України Дивись детальніше! Шлях до ВОЛІ Русі - України - звільни розум! Дивись детальніше!


» » Україна: між цивілізаціями

Україна: між цивілізаціями

Для кожного, хто хоче зрозуміти такі країни як Україна, «Зіткнення цивілізацій» Гантінґтона має бути першим у списку до прочитання. В Україні, яка тісно пов’язана і з Європою, і з Росією, зіткнення цивілізацій виразно помітне.
Лінії розломів між цивілізаціями замінили політичні та ідеологічні кордони «холодної війни» в якості вогнищ напруги. Із падінням «залізної завіси» ідеологічне розділення зникло лише для того, щоб його замінили інші типи розділення, – візові, обмеження у торгівлі, руху капіталу. Наступні роки засвідчили початок драматичних змін у ідентифікації людей та символах цієї ідентифікації, а світова політика зазнала реконфігурації по цих лініях розломів.
Україна – ідеальний приклад цього. Вона є лінією розлому, у термінах Гантінґтона, між західною католицькою цивілізацією та російським православним світом. Сьогодні це розділення стало очевидним в оцінюванні української «європейськості», й Україна фактично повинна доводити, що вона – європейська держава. Експромтні коментарі українських політиків та іноземних посадовців часто інтерпретують як коливання України то в одному, то в іншому напрямку.
Хоча географічно Україна є частиною Європейського континенту, цього недостатньо, щоб гарантувати їй теплий прийом у ЄС. Радянське минуле України, її зв’язки із Росією та неорадянською політичною культурою означають, що для багатьох представників Заходу психологічно Україна не є частиною Європи. Це до певної міри пояснює, чому ЄС продовжує відмовлятися запропонувати Україні перспективу членства.
Народження нової держави

20 років тому 90 % українців проголосували за незалежність. Однак не всі вітали появу цієї нової європейської країни за розмірами співмірної із Францією. У своїй відомій промові «котлета по-київськи» колишній президент США Джордж Буш-старший застерігав від «самовбивчого націоналізму» та радив українцям не від’єднуватися від Радянського Союзу. Цією заявою США чітко висловили, що хотіли б, аби Україна залишалася частиною СРСР. Тим не менше, після падіння Берлінського муру, руйнування прикордонних стовпів між Австрією і Угорщиною та краху комунізму в Східній Європі залишався лише шлях уперед.
Тоді українці не бачили різниці між собою та своїми сусідами по радянському блоку, і Київ оптимістично очікував, що європейський проект возз’єднання скоро перетне його кордони. Але цього не сталося. Майже одразу європейська спільнота зробила чітке розмежування між країнами колишнього СНД (серед яких і Україна) та державами-сателітами (Польщею, Угорщиною та іншими). Тому реформи, запроваджені в Україні, не були так сильно підтримані з боку ЄС, як у інших центрально- та східноєвропейських державах.
Нова «залізна завіса»

До середини 1990-их відмінності стали більш помітними. У той час як поляки та угорці невдовзі отримали можливість подорожувати на Захід без віз, що зрештою призвело до приєднання усіх західних сусідів України до ЄС, Україну залишили без уваги. Здавалося, що було збудовано нову «залізну завісу» лише за кількасот кілометрів від старої. Звісно, Україні не допомогло її тодішнє керівництво. Хоча президент Кучма регулярно заявляв про бажання стати частиною ЄС, його авторитарний стиль правління суперечив ключовим цінностям ЄС. Тому Брюссель мав ідеальне виправдання, щоб тримати Україну на відстані витягнутої руки.
Однак Помаранчева революція 2004 року відкрила нову сторінку в історії України. Несподівано Україну визнали в усьому світі не лише демократичною державою, але й зразком у своєму неспокійному регіоні. На жаль, ця «зміна варти», хоч і тепло сприйнята, не змогла змінити підходу ЄС. Україні порадили не подавати заявку на членство, а продовжувати роботу над реформами, аби довести, що одного дня вона буде «гідна» членства. Залишена сама, Україна почала дрейфувати та тонути. Без перспективи членства в ЄС, яка зміцнила б партнерство, тандем Ющенко–Тимошенко занурився у хаос, який призвів до краху в 2010 році.
Важливість ЄС

Цього літа Україна святкуватиме двадцяту річницю Незалежності. Минуле було важким, а майбутнє залишається непевним. Країна, звісно, вважає себе європейською та зберігає сильне бажання приєднатися до ЄС. Проте виглядає так, ніби хтось уже провів кордони Європи згідно із картою Гантін Гантінґтона, і Україні на ній місця не знайшлося. Києву радше цілеспрямовано вказували, що його місце поруч із Алжиром, Вірменією та Палестинською автономією в рамках Європейської політики сусідства, а не як члена ЄС. Київ ніколи не погодиться із цим.
Європа стає все більше сконцентрованою на собі. Їй бракує далекоглядних політиків та програм. Нинішні лідери ЄС, здається, здатні бачити лише до кінця наступного тижня – які там десять років вперед. Видається, що керівництво ЄС забуло, яка найперша мета створення ЄС, – забезпечити безпеку, мир та стабільність на Європейському континенті.
Виглядає, ніби деякі європейські політики здатні змінити свій стереотипний спосіб мислення тільки тоді, коли відчують запах пороху, – як у випадку із колишньою Югославією. Лише коли потекли ріки крові, було прийнято рішення надати перспективу членства країнам Західних Балкан. Ця перспектива пропонувала значні стимули рухатися до майбутнього від їхнього проблемного минулого і допомогла швидко стабілізувати регіон. Звісно, перспектива членства не є магічною формулою для вирішення усіх проблем. Питання Косово не розв’язується лише цим способом. Однак суперечка навколо Приднстров’я могла б. Якби Україна та Молдова обоє були включені в процес розширення, цей конфлікт міг би бути швидко врегульований, і це підвищило б стабільність та безпеку всього регіону.
Потрібне нове бачення

Сьогодні європейська місія України у руках президента Януковича, який лише за один рік при владі показав свою відданість курсу європейської інтеграції. Однак, здається, є мало надії на те, що українські друзі в ЄС зможуть переконати змінити свою думку рішучих опонентів перпективи членства для України.
Така політика є короткозорою. Для ЄС питання майбутнього України – це більше, ніж зовнішньополітичне питання. Загроза власній безпеці Європою оцінена недостатньо. Те, що відбувається в Україні, позначається на решті Європи економічно та політично. Брак ясності в політиці щодо України надалі є нерозумним і базується на недостатньому розумінні значення України для Європи як цілого. Кінцевим підсумком є те, що Україна продовжує боротися за свою політичну ідентичність, розриваючись між прагненням до західної демократії, заснованої на капіталізмі, та старою комуністичною системою.
Європі конче необхідне нове політичне мислення та нове бачення свого майбутнього. Зі старіючим населенням, коматозною системою соціального забезпечення та в‘ялою економікою, не схоже, що Європа зможе конкурувати з новими світовими наддержавами без вливання свіжих імпульсів. Україна та східноєвропейський регіон разом із Туреччиною можуть дати новий поштовх для економічного розвитку континенту і перетворити ЄС на гравця світового рівня, якщо Гантінґтонові стереотипи не перешкодять цьому. Нині, коли ми рухаємося до нового світового порядку із усе сильнішими Китаєм та Індією, саме час пристати на таке баченням.
Мітки: Україна

Коментарі до статті:

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під власним логіном.
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Створити акаунт

Приєднуйтесь

Вконтакті Facebook Twitter Politiko Однокласники RSS 2.0 Форум Youtube

Наші банери

Український Незалежний Фонд Інноваційного Розвитку
Отримати код банеру

Реклама

Опитування

Хто змінить країну, хто здатний на інновації?

Влада
Бізнес
Вчені
Еліта
Молодь
Особистості
Пенсіонери
Ніхто і ніколи

Допомога УНФІРу

Допомога Українському Незалежному Фонду Інноваційного Розвитку
Зробіть свій внесок у спільну справу розвитку України! Кожен внесок є важливим!