Залучення грантів та міжнародної технічної допомоги для України Дивись детальніше! Молодіжний ресурсний центр України Дивись детальніше! Шлях до ВОЛІ Русі - України - звільни розум! Дивись детальніше!


» » Сучасне місто: стратегія ідентичності

Сучасне місто: стратегія ідентичності

Конкурентне століття
Варті уваги метаморфози відбуваються на наших очах із сучасними містами – незалежно від їхніх розмірів, актуального становища чи передісторії. Усі вони, так чи інакше, приречені на пошук власного неповторного обличчя. Міста розпочинають безпрецедентну для світової історії конкуренцію одне з одним за людські, інформаційні та грошові потоки. Глобальні зв’язки і суперництво частково опустилися зі щабля національних держав до рівня міст. Змагаються, звісно, близькі сусіди, але насамперед – глобальні та світові міста, географічна дистанція між якими вже не має принципового значення. Містам, які опинилися в такій ситуації, відтепер необхідно приваблювати не просто вигідними конкурентними умовами, але, передусім, неповторним символічним капіталом, автентичним "Я". І міста направду почали індивідуалізуватися, а в певних випадках навіть і роздержавлюватися, тобто набувати якісної автономії, вибираючи курс розвитку.

Причому сьогодні "розвиток" для зорієнтованого в майбутнє міста не передбачає буквального дотримання кимсь заданого – як правило, державою – стратегічного зразка усередненої "міської політики". Столичні уряди, зрозуміло, ще впливають на цей процес, але все меншою мірою. Міста навпомацки і різноспрямовано просуваються в майбутнє, формуючи свої автентичні стратегії. Причому зовсім не обов’язково, щоб ці "стратегії" передбачали бурхливе економічне зростання і масштабні інвестиції. Часом значно ефективніші скромні стратегії вкладень у самих себе і власний імідж. Цілком коректно відтак пролунає теза, котру вважають парадоксальною: на зміну уніфікованій "міській політиці" приходить епоха множинних "політик міст". А тому не складно виснувати, що звичні і, можливо, цілком виправдані для недавніх часів дихотомії типу "провінція-центр", "лідер-невдаха", "ведучий-ведений" швидко втрачатимуть сенс стосовно сучасних міст.

Які нові ідеї восторжествують в урбаністичному розвитку? Цілком імовірно можна припустити тільки одне: це будуть ідеї автентичності життя. Міста як колективні суб’єкти самі вербалізують спільні цінності і змісти, спираючись, звичайно, на баланс власних інтересів і можливостей. Міста, схильні й внутрішньо орієнтовані на спокійне життя, не варто підштовхувати (та й заледве це комусь удасться) до чогось, що суперечить їхньому колективному уявленню про своє "благополуччя". Проекти господарського буму також не приживуться в них, якими б солоденькими та перспективними не видавалися. І, навпаки, буде доволі важко зашорити аргументами помірності схильні до лідерства міста. Іншими словами, державні й експертні уявлення про "світле" майбутнє конкретних міст (або урбаністичних кластерів) утрачають сенс, коли натрапляють на нездоланну стіну колективного нерозуміння або неприйняття моделі майбутнього, яку нав’язують ззовні.

Зазначене стосується всього розвиненого світу, але зокрема Росії. Чому, запитаєте, зокрема? Насамперед через нескінченну різноманітність зовнішніх і внутрішніх умов, а також культурних векторів еволюції вітчизняних міст. На перший погляд, вони видадуться надзвичайно схожими між собою (важка радянська спадщина прискореної урбанізації), але при цьому їхня урбаністична якість суттєво відрізняється від випадку до випадку. Йдеться передусім про "геній місця" і соціальні традиції. Безумовно, саме цей парадокс сучасного російського урбанізму значно більше актуалізує пошук міської ідентичності в нас, ніж у більшості інших країн, де історичний вигляд міст сформований давно і з роками лише вкорінювався (а не розмивався, як у Радянському Союзі в 1950-х роках). Не випадково, мабуть, так активно сьогодні товкмачать про імідж міст, їх позиціонування і, що особливо показово, про міста як про бренди. І це, як мені здається, не стільки віяння моди, скільки ознака духу часу: міста бажають знайти неповторні обличчя, нехай навіть часом таке обличчя виявляється лише лицедійською, але неодмінно оригінальної маскою.

Тим часом благополуччя міського життя в Росії можна досягти двома шляхами: а) адміністративно-розподільчим і б) культурно-політичним. Перший передбачає бажання (й уміння, тому що самого бажання буває замало) комфортного включення в наявну навколодержавну мережу. Таке місто завжди спиратиметься на міркування "правильної поведінки" (правильної щодо вищих ешелонів державної влади); він немовби прораховує: правильно зробимо – дадуть більше, ще краще зробимо – дадуть ще більше. Таке місто не свариться з жодним рівнем владної ієрархії, намагається вдало вписатися у федеральні проекти, і якщо й має свою стратегію розвитку, то майже винятково pro forma, у шухляді столу. А от міст, які відмовилися від такого шляху, наразі меншість, і їх не влаштовує передусім те, що весь час доводиться "простягати руку за кислим виконкомівським рублем" – як говорив про себе Остап Бендер. Вони прагнуть побороти принизливо-підлеглий статус стосовно державної влади або принаймні не залежати від неї так очевидно: вони готові й мають намір узяти на себе більше. Такі міста, як правило, задиристі й наїжачені, амбіційні й добряче зарозумілі; найчастіше їх очікує непростий шлях розпачливої конкуренції із суб’єктами федерації (прикладів цього безліч).

Задля справедливості зауважу, що дотепер ні одна, ні інша муніципальна філософія не довела й не спростувала своєї переваги, оскільки наша федеральна політика постійно шарахається з одного боку в інший. Перші всі виразніше відчувають свою "планку", вище від якої не стрибнеш, а їх протагоністи на урбаністичній сцені знесилилися на ниві суцільного протистояння. Та як би не було, обидві муніципальні філософії підвели сучасні російські міста до необхідності формулювати свою автентичну брендингову якість, що гуртує місцеву владу та спільноти городян у спільному пошуку міської ідентичності. Щоправда, майже ніде цей пошук не реалізується як спільний культурний проект: в одних випадках брендингові ідеї формулює влада, в інших – міські інтелектуали, ще інших – зацікавлені групи локального (або національного) бізнесу, хоча нерідко – і просто одинаки з-посеред "міських божевільних". Але в кожному разі ми бачимо, як дужчає тяжіння колективної свідомості сучасних міст до більш стійких і виразних для внутрішнього й зовнішнього сприйняття урбаністичних образів.

Місто і бренд
Провінціальність не відлякує, якщо дає місту ренту. Столичність у будь-якій своїй віртуальній якості – адміністративній, географічній, культурній – приваблює все більше муніципалітетів. Боротьба за "стародавність" походження іноді доходить до абсурду, і при цьому не важливо, наскільки історичні ті чи інші дати заснування міст. Набувають популярності нові урбаністичні конструкти, такі як "місто-сад", "місто розваг", "екомісто" і так далі. Словом, нове відчуття добробуту народжується з нічого – немов з повітря. Тихе, спокійне й бажано безпечне міське середовище присмачують однією або декількома іміджевими ідеями – і брендингове позиціонування завершено. І все це вказує на те, що реалізована містами нова парадигма пошуку себе зумовлює генезис принципово іншої матриці перемог: її критерії успішності щоразу самобутні й унікальні. Ось так поступово індивідуалізація охоплює міста із дуже різних куточків наразі ще спільного урбаністичного простору.

При цьому йдеться аж ніяк не лише про мегаполіси й великі міста просунутих країн, які можуть дозволити собі будь-які культурні надмірності, а й про цілком ординарні муніципалітети, для яких виживання вже і зараз – тактика, що споконвіку бере гору над довгостроковою стратегією розвитку. Вони теж з головою поринають у нову міфотворчість. Оскільки вітчизняна історія зосереджена переважно у двох столицях, таким містам залишаються лише локальні герої та події, які випали із загальної колії, а також народні сказання, літературні й історичні вигадки. Причому очевидно, що найуспішніші стратегії ґрунтуються радше на "вигадці", ніж на реальній подієвій канві, оскільки реальні факти найчастіше не пробуджують уяви і зумовлюють зацікавлення. Зокрема, наприклад, поволзьке місто Козьмодем’янськ Республіки Марій Ел базує свою іміджеву стратегію на тому, що саме воно нібито стало прототипом легендарних Васюків. Увесь міський ландшафт вибудовують відповідно до цієї креативної ідеї. На пристані вас зустрічає промовистий напис "Кіса й Ося тут були"; ви на кожному кроці натрапляєте на шахову символіку, а фасади будинків, найчастіше навіть без належного ремонту, оформляються у вигляді шахівниць. Доповнюючи музейну складову, у загальну лінію вписуються і звичайні магазини: ви здійснюєте шопінг у торговельному пасажі, прикрашеному вивісками "Отець Фьодор" і "Мадам Грицацуєва", а продукти харчування купуєте у крамниці "Пиво продається тільки членам профспілки". І те, що приватизовано "Васюки" абсолютно безпідставно – автори знаменитого роману згадують Козьмодем’янськ поряд із Васюками, – абсолютно не бентежить ані мешканців, ані міську владу. Головне, вони виявилися першими, а їх брендингова ідея оригінальна, що негайно обернулося зростанням доходів, напливом туристів, інформаційною привабливістю. Не менш важливо й те, що творча знахідка сприяє стійкості міської спільноти: боротьба за городянина тут не менш значуща мета брендингу міста, ніж залучення масового відвідувача.

Прикладів удалого брендингу вітчизняних міст предосить. Однак ті, які більш-менш відомі широкій публіці, можна перелічити на пальцях. Скажімо, напрочуд добре розкручений урбаністичний експеримент, здійснений у місті Мишкіні Ярославської області. Обравши головним стратегічним символом мишу, жителям удалося за порівняно короткий час повністю змінити й імідж, і муніципальну капіталізацію. Місто аматорського музею – казкове місце. Усе в сьогоднішньому Мишкіні виступає актуальним відображенням традиціоналізму, самодіяльності й ремісництва, ностальгічного й утраченому муніципального життя "по старинці". Місту вдалося не тільки розвернути до себе туристичний потік, здобувши популярність, а й стати жаданим місцем для вкладання грошей.

Приблизно тоді на березі Голубого озера в Кабардино-Балкарії "з’явилося місце", де приземлився на гарматному ядрі сам барон Мюнхгаузен. Один з місцевих жителів зумів у суді підтвердити спорідненість із літературним героєм і здобути право на його прізвище. Згодом Наґовіцин-Мюнхгаузен (так згідно з паспортом!) зміг створити одне з найактивніше відвідуваних туристами місць на Північному Кавказі, де можна не стільки ознайомитися з історичними артефактами XVIII століття, скільки поринути в дух і спосіб життя того часу, спробувавши відтворити поведінковий стиль знаменитого барона. Дійсно, сьогодні більш затребувані не музейні експонати, захищені табличкою "Руками не чіпати!", а квазіісторичні перформанси, що дають змогу принаймні недовго пожити іншим життям і подихати іншим повітрям. Такі культурні мандри в часі та просторі відтепер стають прибутковою справою.

Мегаполіс як послуга й товар
Показово, що у великих мегаполісах, де життя влаштоване зовсім по-іншому, люди також постійно пересуваються з одного культурного хронотопу в інший і все більше потребують точного й адекватного брендингового акцентування точок повсякденної міграції. Сучасний інтелектуальний працівник, надто з так званим "офісом на колінах" і якому, крім ноутбука, для професійного успіху нічого не потрібно, вибирає цілком нові урбаністичні характеристики. У вируючий діловий казан мегаполіса він готовий приїжджати лише на годинку; і тут він потребує кластерного комфорту – зручності ділової комунікації, усе під рукою, покрокової доступності.

Між мегаполісами надзвичайно велика конкуренція за надання таких можливостей. Як не втратити підприємця зі свого міста? Ба більше, як створити в себе привабливіший діловий клімат? Такими питаннями зараз перейняті міста, які претендують на статус "світових" або "глобальних". І розпалення суперництва тут безпрецедентне – адже сьогодні керувати бізнесом можна звідки завгодно! Досвід же доводить, що виграє той, хто запропонує виразнішу брендингову концепцію. Успішно й ефективно вести справи можна з прекрасним і неповторним видом на Великі озера, що, властиво, з погляду сучасного бізнесу, як і раніше, робить Чикаго одним із найуспішніших ділових центрів світу. Утім, місто програло б загальносвітове змагання, якби спиралося тільки на універсальний критерій зручності ведення справ. У сучасному мегаполісі важливі не тільки бізнес-комфорт, високі зарплати й пенсії. Чітке брендингове розмежування культурних зон – зона ділової свободи та конкуренції, дозвілля й пригод, спокою й комунальної згуртованості – узалежнює довгострокові стратегії міст від ідентифікаційного вибору міської спільноти, а не тільки від волі й бажання влади.

А такий вибір, зі свого боку, усе виразніше залежить від очікувань і переваг міграційних потоків. Згідно з дослідженнями, більшість нинішніх "глобальних переселенців" мають спільні уявлення про місто, у якому хотіли б жити. Йдеться про п’ять брендових очікувань. Перше: можливість працювати там і так, де і як хочеться. Друге: середні доходи повинні бути порівнянними з витратами. Креативний клас сьогодні не вимагає надзвичайних заробітків, але для нього важливо не залишатися в мінусі. Третє: жити в місті та його околицях має бути приємно та комфортно. Це – місто для жителів, а якісне житло в ньому доступне для середнього городянина. Четверте: потрібна розвинена інфраструктура, причому не тільки комунікаційна та розважальна, а й інформаційна, освітня, інша. І, нарешті, останнє, але дуже суттєве: необхідний сприятливий клімат – найважливіша брендова складова. Причому зверніть увагу, цей компонент може бути об’єктивним, а може бути й красиво сконструйованим. Усе можливо під час століття кліматичної неоднозначності, глобального потепління, мутацій природи. Наприклад, у Москві клімат хороший чи поганий? Відповідь залежить від того, які сайти, статті про екологію й погоду ви читаєте, з ким спілкуєтеся. Саме інформація, як не парадоксально, створюватиме суб’єктивне відчуття кліматичного (дис)комфорту городян і гостей.

Усе це підводить нас до твердження про те, що нині будь-яке місто виробляє власне уявлення про успіх. Воно загортає його в гарне упакування, перетворюючи тим самим на цінний товар. Тобто на бренд. Раніше, надто за радянських часів, місто було не більш ніж середовищем проживання для арифметичної сукупності населення. А градоначальники переважно суперничали за грошові й трудові ресурси. Минуле, сьогодення й майбутнє в такому місті були відокремлені одне від одного, а над спільними сенсами й цілями існування мало хто замислювався. Тепер ми відходимо поступово від цього, все виразніше просуваючись до розуміння міста як послуги й товару. Це не означає, що людина сприймає свій провулок, свій Арбат або свій Хрещатик як товар. Звичайно ж, ні. Але вона серйозніше, ніж батьки чи бабусі й дідусі, задумується про конкурентну привабливість свого міста. Для сучасної людини місто перестає бути долею, вона обирає його.

Тому інноваційна ідея для сучасного муніципалітету полягає не тільки в тому, щоб збільшити число постійних жителів, а й у тому, щоб максимально привабити "візитерів", які можуть і не претендувати на постійну зайнятість і постійне проживання. Їм має бути цікаво або просто відвідувати місто, або щось тимчасово робити в його межах. Таких людей сьогодні так багато, що найбільш просунуті міста починають конкурувати саме за них, пропонуючи їм офіси з видом на Волгу, гарний швидкісний інтернет, дешеву оренду якісного житла. Зараз надходить час, коли до такого способу життя готові більші маси людей. А якщо говорити про самозайнятість, то що більше людей на вашій території, котрі працюють не на когось, а на себе, то багатшим і успішнішим буде місто. Саме такі люди створюють у місті особливе культурне середовище, у якому домінують свобода вибору, незалежність і відповідальність за власний достаток. Місто, що сконструювало свою ідентичність, розвиватиметься, обслуговуючи й забезпечуючи всім необхідним цей новий креативний клас.

Інноваційною технологією для муніципалітетів стає залучення людей до роботи і відпочинку, міських дебатів і брендингового конструювання. Мешканці і візитери стають провідниками оповідей та історій про місто, його адептами й хоронителями. Мишкін придумав, як зробити додану вартість – тобто створити самобутній бренд. Успішне місто – те, яке дає собі раду з такими завданням. І ця додана вартість створюється тільки завдяки людям. Мишкін, звичайно, фантастичний приклад за своєю прозорістю і зрозумілістю. Але він, на жаль, абсолютно не придатний для тиражування. Звичайно, Мишкіну добре; там завелася миша – і місто змінилося завдяки ентузіазму однієї людини, яка пробудила владу й бізнес. Але ще один Мишкін не вдасться ані в Ярославлі, ані в Суздалі, хоча вони набагато ближчі до вихідного зразка, ніж, скажімо, Чебоксари або Челябінськ. Мишкін – гарна ідея міста-казки, сенс якої в капіталізації місця завдяки приїзду маси візитерів і просто покупців бренда. У Суздалі з початку 1990-х років капіталізація місця теж виросла в десятки разів. Але тут ресурси й сили вкладають у те, щоб нічого не змінювалося, просуваючи бренд "міста національної старовини". І інвестор готовий платити щороку на 100, 200, 300 доларів за сотку дорожче тільки тому, що не хоче, щоб у Суздалі щось відбувалося. Місто покликане немовби "завмерти" в часі (згадаймо, який скандал спалахнув у ньому навколо скромного пам’ятника морякові). Суздаль – місце виходу з актуального сьогодення в мрію про минуле: цілком ефективна брендова стратегія, але, знову-таки, абсолютно неповторна в іншому місці. Ідентичність міста завжди автентична.

Але якщо сьогодні запитати у звичайних городян, чого хочуть вони самі, то з’ясується, що переважно не потребують чогось особливого. Вони прагнуть жити в спокійному й кліматично приємному "провінційному" місті. А ще хочуть непогано заробляти і при цьому якнайменше працювати, жити в достатку і за змогою ні за що не відповідати у своєму міському житті. І все це не в гучному, а в тихому місці. Не в мінливому, а в спокійному. Не в тому, що шукає й метається, а в стабільному й передбачуваному. Не в гігантському, а в маленькому, де люди знають одне одного і все влаштовано зручно й звично. До речі, Москва із цього погляду – принаймні більшість її районів – теж тихе, спокійне і провінційне місто.

Нова стратегія народжується тоді, коли громадянська спільнота міста готова вести діалог із владою про спільний пошук цієї стратегії, що дозволяє просуватися вперед. У розмові про "успішне місто" ми прагнемо звернути увагу на те, що саме поняття "міський успіх" стає відтепер не зовнішньою характеристикою, а внутрішнім станом і суб’єктивним переживанням. Таке місто має суто індивідуальні критерії успішності, яких не запозичують в інших місцях. Воно саме створює їх, власне для себе. І та міська спільнота, яка починає розуміти, що вона таке, стає конкурентоспроможною і на прагматичних, і на емоційних підставах. А світові й регіональні рейтинги міст лише збільшують потребу й жагу до пошуку своєї неповторної самобутності. І не більш за це.

Коментарі до статті:

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під власним логіном.
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Створити акаунт

Приєднуйтесь

Вконтакті Facebook Twitter Politiko Однокласники RSS 2.0 Форум Youtube

Наші банери

Український Незалежний Фонд Інноваційного Розвитку
Отримати код банеру

Реклама

Опитування

Хто змінить країну, хто здатний на інновації?

Влада
Бізнес
Вчені
Еліта
Молодь
Особистості
Пенсіонери
Ніхто і ніколи

Допомога УНФІРу

Допомога Українському Незалежному Фонду Інноваційного Розвитку
Зробіть свій внесок у спільну справу розвитку України! Кожен внесок є важливим!